01.05.2017Marina Vlasenko

Мельничук К. ЧИ ПОВИННА ДЕРЖАВА ВТРУЧАТИСЯ В ЕКОНОМІКУ?

 Виконала

Студентка ФІН-201

Мельничук Катерина

Актуальність проблеми.  Однією з найбільших проблем постсоціалістичних країн було одержавлення економіки. Це перешкоджало економічному зростанню, згубно впливало на демократизацію. Тому 90-сті роки 20 століття характеризуються  для більшості країн роздержавлення, що у свою чергу сприяло трансформації суспільства. Цей процес не оминув і України.

Важливо зазначити, що економіка не може функціонувати на засадах лиш державного чи приватного сектору. Практика багатьох країн є прямим підтвердженням цієї проблеми. Державні підприємства виконують роль доповнювання ринкової системи, регулятора конкуруючої боротьби, сприяють вирішенню галузевих та регіональних проблем.

Аналізуючи сучасність на прикладі України ми спостерігаємо, що реформування економіки не завжди призводить до злагодженої діяльності ринку, трапляються випадки, коли дії ринку є не ефективними. Розглядаючи роль держави, методи та форми впливу на економіку країни, ми спостерігаємо безпосереднє втручання держави у  національну економіку.

Отже, дана проблема є досить актуальною сьогодні і потребує більш детального аналізу.

Мета.  Метою даної роботи є виявлення ролі державного управління в умовах встановлення ринкового механізму, в тому числі в Україні, та визначення напрямків діяльності щодо покращення державної економічної політики.


Основна частина

Перед тим як розглядати вплив держави на економіку, ми розпочнемо поетапний аналіз кожної складової частини. Розпочнемо з держави.

 Держава – регуляторний механізм,  який має публічну владу, основне завдання якої полягає в поєднанні інтересів особистості та суспільства. Посилення ролі держави ми спостерігаємо з початку 20 століття. З кожним роком відбувалося розширення функцій держави, набуття нових форм впливу держави, що сприяло зменшенню  негативного впливу ринкових відмов , нормальному відтворенню, встановлені рівноваги на макроекономічному рівні.

Як відомо з історії, ринок існує вже протягом декількох тисячоліть, він пройшов досить довгий шлях встановлення,  адаптуючись до нового середовища, цим самим довівши свою життєздатність. Тому ринкову економіку ми розглядаємо як досягнення людської цивілізації, як найефективнішу форму організації суспільного виробництва. Для встановлення рівноваги на ринковому механізмі, необхідною умовою було і порушення цієї рівноваги. При чому мова йде не тільки про порушення рівноваги на ринках, але і порушення загальної рівноваги між сукупним попитом та пропозицією. Тому ринкова економіка є нестабільною системою, що проявляється через неповну зайнятість населення, інфляцію, непостійний темп економічного зростання. Для ринкового механізму властиво боротись з кризовими тенденціями в економіці, однак через недосконалість даного механізму виникають ситуації, в яких не обійтися без втручання держави.

На сьогоднішній день проблема втручання держави в економіку не втратила своєї актуальності. Вона залишається центральною для будь-якої держави, не беручи до уваги чи це ринкова чи адміністративна економіка. У плановій системі для держави характерним є те, що вона володіє усіма правами та обов’язками по виробництві та розподілу товарів та послуг; існує лише єдина форма власності – державна. Однак ця система показала свою не ефективність. У ринковій економіці для держави властиве постійне коригування глибини впливу на економіку. Це проявляється і у впливі на виробництво та розподіл ресурсів, так як держава за даної системи не має повного права ними розпоряджатися. Держава повинна балансувати  між зменшенням та збільшенням свого впливу, враховуючи рішення виробників та споживачів.  Важливим моментом є ще  здатність державної політики не відставати від змін в ринковій системі, в іншому випадку політика держави трансформується з регулятора економіки в гальмуючий механізм розвитку економіки.

Звернемося до історії еволюції  ролі держави в економіці. Розпочинаючи з меркантилістів, які стверджували, що держава повинна активно втручатися в економіку, заохочувати експорт та мінімізувати імпорт, що сприяє збільшенню кількості золота в країні(основного показника багатства країни).  Наступним етапом є класична теорія  та робота А. Сміта. Відповідно до них підходів держава гарантувала економічні свободи та забезпечувала безпеку життя населення, в економіку вона не повинна втручатися. Після економічної криза в США в 30-і роки 20 століття Дж.Кейнс запропонував свою модель ролі держави в економіці, в якій говорив, що держава повинна вплинути на ринок з метою збільшення попиту, адже проблема кризи полягала і в надвиробництві товарів. Монетаристи стверджували, що державі необхідно втручатися в економіку лише для стабілізації росту маси грошей. Концепції неокласичної теорії слугували за основу для неоконсервативної теорії. Відповідно до них держава повинна вплинути на відтворення через вплив на пропозицію,створити умови для  підвищення процесу виробництва та накопичення капіталу. Однак, існую перешкода у формі інфляції та високих податків. Тому у неоконсерваторів основна роль у економічному розвитку надається ринковим силам, держава впливає опосередковано. На сьогоднішній день не має чіткої відповіді якою мірою необхідно здійснювати державне регулювання для підтримки макроекономічних показників та покращення економічної ситуації в державі в цілому. [1]

Важко уявити сучасну ринкову система без втручання держави. Однак існує межа, перевищення якої призводить до деформації ринкових процесів, падіння ефективності виробництва. У таких випадках виникає потреба в роздержавленні економіки, зменшенні її надмірної держ-активності.

Існують норми, які обмежують державне втручання та регулюють його.  Будь-які дії держави не можуть руйнувати ринковий механізм (всеохоплюючий адміністративний контроль цін і т.д.).  В таких випадках держава не знімає відповідальність за неконтрольоване зростання цін.

Потрібно пам’ятати, що ринок в якійсь мірі є самостійною системою, то на нього необхідно впливати лиш непрямими методами. Однак в деяких ситуаціях адміністративний метод є не лише необхідним, а й обов’язковим.

Не правильним вважається наполягання тільки на економічних чи тільки на адміністративних методі. Прийняття будь-якого адміністративного рішення поєднує в собі економічний регулятор. Наприклад, для того щоб на грошовий оборот здійснила вплив ставка на кредит центрального банку (відомий економічний метод) необхідним елементом є прийняття адміністративних рішень. Держава здійснюючи прямий контроль цін, створює для  виробників особливий економічний режим, де виробник мусить шукати нові інвестиційні ресурси.

Кожен метод державного регулювання є необхідним, основне питання полягає в тому, щоб для кожної ситуації підібрати правильний метод, найбільш підходящий, не існує неефективних і непридатних методів. Коли влада починає «виходити за межі розумного» і надає перевагу або економічним або адміністративним методам, ми спостерігаємо, що розпочинаються господарські втрати.

Важливо пам’ятати, що економічні регуляторами варто використовувати обережно, не ослаблюючи і не замінюючи ринкових стимулів. Коли ж держава ігнорує дану умову, і використовує регулятори, не задумуючись про результати їх впливу на ринковий механізм,це призводить до виникнення певних збоїв.

Не існує ні одного ідеального економічного регулятора. Будь-який регулятор, який приносить позитивний результат в одній сфері економіки, відповідно приносить свої дефекти в інших.  Тому завдання держави полягає в регулюванні та збалансованому використанні економічних інструментів, контролюванні та своєчасному зупиненні їхньої дії. Наприклад, держава намагається зупинити інфляцію за рахунок зменшення  приросту грошової маси. Даний спосіб боротьби з інфляцією є ефективним, але це призведе до подорожання центрального та банківського кредитів. Як результат зростання банківської ставки призведе до погіршення економічного розвитку, так як ускладниться фінансування інвестицій. Така ж ситуація склалася в Україні.

Державне регулювання економіки – це сукупність закономірностей дій, правил застосування типових методів та засобів впливу, спрямованих на  досягнення цілей державної економічної політики. [2]

Держава реалізує економічні функції  у два метода:адміністративний та економічний метод. Адміністративний метод проявляється у безпосередньому впливі державного регулювання  на господарську діяльність. Тому другою назвою даного методу є прямий метод. Цей метод проявляється безпосередньо у формі наказів, розпоряджень,  їхньою особливістю є те, що вони носять наказову форму, є обов’язковими для виконання тим суб’єктам, яким адресуються.

Адміністративний метод поділяється на декілька підтипів. Перший підтип включає  законодавчі та розпорядчі акти. Цей метод  визначає своєрідні правила ведення економічної діяльності, держава здійснює організаційний вплив на ринок.

Другий підтип – система держзакупівель. Це товари та послуги , які  уряд держави закуповлює за бюджетні кошти для забезпечення країни необхідними технологіями та забезпечення споживання населення. Ці закупи сприяють адміністративному впливу на діяльність виробників, а також забезпечують державу необхідними товарами та послугами. Така політика практикується в США, вони здійснюють дане замовлення на суму 1/5 частини загального обсягу виробництва.

Наступним підтипом є пряме регулювання цін державою. Це  можливість держави контролювати механізм ціноутворення, встановлювати верхню та нижню межу на певні товари, здійснювати перерозподіл доходів різних груп населення.  Проявляється пряме  регулювання цін через замороження цін, укладання угод на погодження на певні ціни, їхнє блокування тощо. Регулювання цін здійснюється в таких галузях як: транспортний сектор,електроенергетиці, аграрний, а також галузях з високим рівнем монополії. Користується пріоритетністю цей метод у Франції.

До адміністративного планування належить також індикативний метод, що виконує роль засобу прогнозування економічної поведінки суб’єктів господарювання. В ньому зазначаються цілі та пріоритети розвитку економіки, які необхідно досягти,  напрями їх можливої реалізації.  Цей метод використовувався багатьма країнами ,  в тому числі і Францією( її ще називали «піонером індикативного планування»). Саме в Франції було складено перший п’ятирічний план розвитку економіки, у післявоєнний період їхня кількість до 12  таких планів. В них зазначалися як стратегічне , так і прогнозоване планування.

Ще одним підтипом адміністративного регулювання є регулювання умов праці. Воно включає сукупність законодавчих актів та законів, які регулюють тривалість робочого дня, мінімальну виплату заробітної плати, вартість оплачування відпусток , вік виходу на пенсію, тощо. В Україні законодавчим актом представлений Кодекс законів про працю.

Останнім методом адміністративного регулювання є регулювання зовнішньоекономічних відносин та грошово-кредитного обігу. Держава здійснює контроль та регулювання грошового обігу в країні за допомогою центрального банку, встановлює різні нормативи,  яких необхідно дотримуватися суб’єктам грошового обігу. Також держава здійснює регулювання кредитної сфери через фондові операції. В Україні  законодавчою базою даного регулювання виступає Закон «Про цінні папери фондового ринку», а держорганом що здійснює регулювання виступає Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку. Політика держави щодо регулювання зовнішньоекономічних зв’язків проявляється в митному зборі, експортних та імпортних квотах.

Економічне регулювання, це непряме регулювання, яке не носить наказового характеру, не обмежують економічної свободи суб’єктів . Вони впливають на економічні інтереси суб’єктів, ставлять його у становище, що спонукають його до виконання того чи іншого методу аби реалізувати власні інтереси. Економічні методи також класифікуються на : податково-бюджетні, грошово-кредитні та фінансово-цінові.

Для першої групи економічного регулювання належать податок, що є обов’язковим платежом, що визначений законодавством, субсидії та дотації, що здійснюються законодавством для компенсації  витрат виробника.

Широко використовується такий грошово-кредитний метод впливу держави на економіку. Він проявляється через процентну ставку. Зміна процентної ставки впливає на збільшення чи зменшення інвестицій, що впливає на зміну  ринкової  кон’юктури. Також  використовують такий метод як емісія грошей, що проявляється в збільшені чи зменшенні к-сті грошової маси в обігу.

Для останнього фінансово-цінового методу характерним є використання заходів, що впливають на інфляційні процеси. Перш за все це інтервенція держави на ринках – проявляється в перевищені попиту на товари над пропозицією, призводить до підвищення цін на дефіцитні товари, надані економічної переваги виробникам даних товарів, підвищені рівня імпорту дефіцитних товарів.

Підсумувавши вище сказане, варто зазначити що адміністративні та економічні методи державного регулювання в сучасності важко розмежувати. Вони використовуються в поєднанні та доповнюють одна одну. Для прикладу візьмемо податок. За адміністративним методом він є обов’язковим для сплати усіма суб’єктами , відповідно він є одночасно і економічним, так як впливає на економічні інтереси суб’єкта господарювання. В таких спосіб ми спостерігаємо взаємодію двох методів державного регулювання, що сприяє  ефективності економічної політики.[3]

Як відомо існує дві моделі ринкової економіки – соціально-орієнтована та ліберальна. Для соціально-орієнтованої є характерним значне втручання держави в господарські процеси, висока частка державного сектору. Ця модель є властива для Німеччини, Швеції та Японії. Ліберальна модель характеризується незначним втручанням держави, незначним втручанням держави у вирішенні соціальних завдань. Дану модель ми можемо спостерігати в США, Англії та Франції.

В Україні на сьогоднішній день склалася змішана ринкова модель, яка поєднує в собі певні властивості двох моделей. Хоча в Україні намагаються розвинути ліберально-ринкову модель,  це поки не супроводжується зменшенням податкового тягаря.

Держава відіграє роль стрижня в суспільній системі, вона здійснює регулювання деяких економічних процесів, що залежить від взаємодії економіки та політики, від розвитку економічної політики, організовує принципи суспільного життя.

В останні роки ми спостерігаємо, що частка держави у внутрішньому національному продукті розвинутих країн з кожним роком збільшується. Держава своєю політикою намагається брати участь у ділових проектах та допомагає підприємцям накопичувати капітал. Такої політики притримуються в Південній Кореї,Японії, і це приносить позитивний результат.

Державне регулювання представляється через законодавчі та регулюючі дії. Держава повинна дотримуватися певного стратегічного плану. Наприклад, надавати фінансову допомогу тим галузям, які не привертають увагу приватного бізнесу; державне підприємство повинне допомагати у розвитку приватного бізнесу, а не конкурувати з ним. Податкова та фінансова політика повинні сприяти економічному  розвитку країни. В Україні ринкова економіка є державно регульованою.

До функцій державного регулювання належать забезпечення економічного добробуту та безпеки громадян шляхом захисту конкурентного ринкового середовища. В Україні розвиток господарської діяльності сприяє вирішенню соціальних та економічних проблем. Зростання ролі підприємництва сприяє економічному зростанню,  зростанню конкурентоспроможності  економіки країни, тощо. На жаль, сьогодні ми спостерігаємо, що державна політика є неефективною і потребує повторного перегляду власної діяльності. В Україні регуляторні органи не забезпечують виконання усіх вимог сформованих законодавством. Реалізація норм законодавства у сфері державної реєстрації суб’єктів господарювання не приносить максимального результату, так як  на місцевому рівні не утворенні необхідні умови функціонування інституту державних реєстраторі. Дозвільна система в Україні залишається і надалі найбільш бюрократичною і корумпованою серед держав. На низькому рівні залишаються заходи фінансової підтримки суб’єктів господарювання. В Україні заходи підтримки розвитку малого підприємства профінансовані лиш на 1,8 млн.грн., що має негативний вплив на фінансування відповідних регіональних програм. Це призводить до гальмування інноваційної спрямованості розвитку малого бізнесу та унеможливлює вирішення проблем в цій сфері.[4.30]

Іншою проблемою залишається податок. В Україні рівень податкового навантаження є одним з найвищих в світі, що призводить до низьких рейтингів України з ефективності податкової системи( Україна посідає 128 місце з 175 країн).[5.4]

Підсумовуючи вище сказане, ми доходимо до висновку, що некоректність дій держави та недосконалість державної політики у сфері господарської діяльності негативно впливає на рейтинги нашої країни. Аби покращити та удосконалити державне регулювання необхідно вносити поправки до законів, що регулюють господарську діяльність, ухвалити «Податковий кодекс України». Виконання цих заходів забезпечить підвищення ефективності державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, підвищить роль малих та середніх підприємств, сприятиме розвитку національної економіки.

Держава повинна здійснювати ефективну політику, тобто сприяти розвитку тих сфер, які зазнають найменшого впливу  ринкового механізму. Вона повинна максимально сприяти підприємницькій діяльності  аби капіталізувати бізнес.  Державне регулювання економіки України повинне спрямовувати свої дії на підтримку на галузі, які забезпечують ринок конкурентоспроможною продукцією, сприяти розвитку малих і середніх бізнесів, покращувати рівень життя населення. Адже імідж нашої країни багато в чому залежить від ефективності дій державного регулювання.

Висновок

Отже, можна дійти висновку, що  втручання держави в економіку країни необхідне, але воно повинно виступати скоріше регулятором, ніж керуючим чинником. Втручання держави в економіку буває різним, але кажучи про їх згубність,   ми розглядаємо таке втручання держави в економіку, яке обмежує свободу      економічних взаємодій і називається – державним впливом. Наприклад, не може бути одного виробника води на всю країну, не може бути державної монополії на виробництво одного продукту, не повинні будуватися великі мега-магазини поблизу міста, оскільки це створює проблеми для транспорту та становить високу конкуренцію для малих підприємств. Якщо ж держава не підтримує економіку, а являється нею, то таким чином економіку країни можна назвати командною, до якої краще вдаватися в воєнний час.  Яскравим прикладом того, що командна економіка в мирний час може принести кризу  і крах економіки країни в цілому, є СРСР. Багато аналітиків виділяють командну економіку, як одну з причин розпаду СРСР. Держава намагалася керувати народним господарством, що призвело, на жаль, по-перше, до застою виробництва і торгівлі, по-друге, до розвалу економіки і, відповідно, політики. Економіка не справлялася із задоволенням потреб населення в результаті чого утворюється дефіцит товарів. Більш того, в СРСР планова економіка призвела до падіння мотивації виробників і працівників. Прихід «тіньової економіки» став поштовхом  для  негативних  наслідків  державного втручання в економіку.

Варто відзначити і залежність між економічною і політичною свободою, яку показав М. Фрідман в роботі «Капіталізм і свобода». При економічній            свободі, настає і свобода політична. Пояснюється це тим, що свобода і           природність вільного ринку потребується в максимально скоєному правовому  забезпеченні. До такого може бути віднесено: захист приватної власності, верховенство закону, захист від експропріацій, досконала бюрократія тощо. Такі вимоги вільного ринку додатково мотивують уряд до поліпшення   економічних і політичних інститутів. Прикладом «живий» роботи вільного   ринку можна вважати досвід більшості розвинених економік (США, Німеччини та ін.).

 Ще одним прикладом може послужити сучасна Єврозона. Не всі держави, що входять в Євросоюз, так само розвинені, як наприклад Франція і Німеччина. Економічна ситуація в Греції та Італії, дуже складна – високий рівень безробіття, урізані соціальні гарантії, зростання цін. З причини жорсткого контролю Європарламенту, ці країни потрапили в кризову ситуацію, з якої вже давно не можуть вибратися. Строгість європейської політики виражалася в забороні торгівлі з певними країнами, або ж у забороні  виробництва тієї продукції, яка приносила найбільший дохід для цих країн. Однак, держава повинна регулювати певні аспекти економіки, наприклад, відносини між підприємствами, захист сільськогосподарського виробництва, підтримку малого бізнесу та інше. Така поведінка зможе покращити економічну ситуацію країни  і посилити її.  Я хочу сказати, що як регулятор держава повинна втручатися в економіку, тим самим її підтримуючи. Але жорсткий контроль може призвести до краху і падіння економіки країни. Держава повинна згладжувати негативні ефекти економіки, і така діяльність називається «державним регулюванням економіки», а також нівелювати  ризики . Вона корисна, тому що дозволяє економіці розвиватися без негативних наслідків для суспільства. Наприклад: У процесі виробництва підприємство забруднює річку скидаючи в неї відходи. Далі за течією є поселення, залежне від цієї річки (напр. Зайняте рибальством). Підприємство не стане очищати річку, якщо протилежне не передбачено законом. Тоді і вступає держава в ролі регулятора економіки – очищаючи цю річку або законодавчо обмежуючи викиди відходів підприємствами.

Джерела

  1. Лісовицький В.Н. Історія економічних вчень. – Харків: ООО «Р.И.Ф», 2002.–320 с.
  2. Державне регулювання економіки: Підручник для студ. вуз./ Іван Михасюк, Алла Мельник, Михайло Крупка, Зіновій Залога; За ред. І.Ммхасюка. – Львів: Українські технології, 1999. – 639 с.
  3. Чепінога В.Г –Економічна теорія -6.3. Методи державного впливу на ринкову економіку
  4. Зайчикова В.В. Фінансова регіональна політика держави // Фінанси Україні. – 2005.-№ 6. -С. 30-31.
  5. Концепція вдосконалення державного регулювання господарської діяльності // Казна.– 2007.- № 10-11.- С. 3-7.