Пінтелей І. БАР’ЄРИ НА ШЛЯХУ ВПРОВАДЖЕННЯ ІННОВАЦІЙ У ДЕРЖАВНОМУ СЕКТОРІ УКРАЇНИ

Пінтелей Ігор Володимирович

ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»

4 курс, спеціалізація «Менеджмент державних установ»

24 квітня 2019 р.

---

---

Актуальність дослідження. Загальновідомим є факт, що у ринковій економіці інновації впроваджуються, передусім, на рівні приватних організацій, а роль держави полягає в створенні умов, сприятливих для інноваційної діяльності. Бізнес за конкурентних умов самостійно приймає рішення про доцільність впровадження інновацій. Водночас  у державного сектору такого вибору немає, він має підвищувати ефективність роботи своїх установ і відповідно покращувати якість послуг.

Проблематика впровадження інновацій в приватному секторі має доволі високий рівень розробленості. Проте «принципи» та «правила», які діють у приватному секторі доволі часто не спрацьовують у державному.

Постановка проблеми. Обґрунтування необхідності побудови клієнто-орієнтованої моделі влади, спрямування діяльності влади на задоволення громадян якісними державними послугами є предметом досліджень багатьох вітчизняних та іноземних вчених: К. Бліщук, Н. Варламова, В. Долечек,           В. Євдокименка, Ю. Кузнецової, О. Лазор, Д. Сандлер, С. Сидоренка,                               Ю. Тихомірова, О. Євтушенка та інших. Питання впровадження інновацій у державних органах активно досліджується такими західними вченими як –от: П. Кох, Х. Тенінт та вітчизняними дослідниками: Н. Нижник, Х. Хачатурян та ін.). Проте в центрі уваги містяться питання загальносистемної детермінації управлінських інновацій, а перешкоди «відходять» на другий план[1].

Мета роботи – виявлення та аналіз основних бар’єрів на шляху впровадження інновацій в державний сектор економіки України.

Нам відомо, що в основі діяльності  будь-якого економічного суб’єкту знаходиться принцип раціональності, тобто забезпечення максимізації корисності за умов мінімізації витрат. Проте, дотримання  даного принципу  у державній сфері в цілому не відповідає основній меті її функціонування – задоволення суспільних потреб населення. Державний сектор має певні особливості існування, які ми визначаємо як бар’єри, які безпосередньо впливають на впровадження інновацій. Їх можна розділити на дві групи – об’єктивні, які не залежать від людей та суб’єктивні, які залежать передусім від осіб, які працюють безпосередньо в державному секторі. До основних об’єктивних чинників нами  віднесено:

• розмір і складність;
• наслідування та спадковість;
• темпи і масштаби змін;
• відсутність ресурсів[2].

Серед суб’єктивних провідне місце посідають такі, як-от:

• професійний опір;
• посадове неприйняття ризику і відповідальності;
• відсутність потенціалу для навчання на робочому місці.

Для подолання даних перешкод потрібно систематично здійснити певні заходи. Важливе значення має  чітка постановка цілі, тобто керівники мають зосередитися на цілях реального відчутного служби підвищення якості послуг державної служби. Потрібно спростити бюрократичну структуру, що стимулюватиме  державних службовців до креативного та творчого підходів до виконання своїх функцій. Експерименти мають супроводжуватися низкою проб і помилок, тестуванням та вивченням реальних шляхів до спрощення структури. Необхідно донести цінність інновацій до керівників, службовців і до суспільства в цілому. Водночас, даний процес, за умов відсутності чітких та адекватних адміністративних вимог може перетворитися на хаос. Ключовим фактором інновацій в державних організаціях є людські ресурси, тому варто вжити заходи на користь безперервного навчання, нагородження та визнання, мобільності та обміну співробітниками, що сприятиме їх розвитку.

Для подолання зазначених бар’єрів особливе значення мають громадські очікування і в одночасно тиск та стимулювання до змін, трансформація статусу державного службовця в очах суспільства, перехід від формату державної служби до формату публічної служби. Адже саме на користь суспільства повинен працювати державний службовець. Громадянське суспільство має ініціювати, висувати вимоги та контролювати впровадження змін і тільки тоді покращиться ситуація в країні. Таким чином, ключовими факторами визначено: політична підтримка, можливість експериментувати, розвинена комунікація, безперервний професійний розвиток державних службовців, партнерство із приватним сектором та громадянська ініціативність, оскільки це практика передових країн світу.

Висновки. В період складної економічної та політичної ситуації українці чекають і потребують змін  у всіх сферах державно-суспільних відносин. Надання якісних та конкурентоспроможних адміністративних послуг потребує докорінної модернізації застарілої системи державного управління, в основі якої знаходяться інновації. Впровадження інноваційної складової залежить не тільки від політичної волі державних керманичів, але й від державного службовця, як людини і його бажання змінити власне мислення, поведінку, прагнення до підвищення якості життя громадян своєї країни. Однак над цим потрібно працювати, тому що надзвичайно важко змінити систему, яка формувалася роками. Проте нам це під силу!

---

Література:

---

[1] Шульга М. А. Інновації в державному управлінні як умова розбудови сервісної держави / М. А. Шульга, М. В. Коновалова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Державне управління. – 2014. – Вип. 1. – С. 97-100. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/vknud_2014_1_30

[2] Innovation in the Public Sector [Electronic resource] : Summary and Policy Recommendations / P. Koch [et al.]. – 2 – nd rev. ed. –Mode of access : http://www.aviana.com/step/publin/reports/d20-innovation.pdf