Задворська К. ФІСКАЛЬНИЙ ФЕДЕРАЛІЗМ ЯК КОНЦЕПЦІЯ ТА ІНСТРУМЕНТ ПУБЛІЧНОГО УПРАВЛІННЯ

Катерина Задворська
«Управління публічним сектором економіки», 5 курс
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Науковий керівник – доктор економічних наук,
професор кафедри національної економіки та публічного управління
Радіонова І. Ф.

Проблема фінансового забезпечення соціально-економічного розвитку територій є важливою для всіх країн світ. Конституція кожної цивілізованої країни гарантує своїм громадянам вільний та рівний доступ до суспільних благ – життєво необхідних товарів та послуг. Однак нерівномірність розвитку окремих регіонів та громад  як в розвинених ринкових країнах, так і в країнах з перехідною економікою вимагає загальнонаціонального перерозподілу бюджетних ресурсів, формування обґрунтовано справедливої моделі фінансових відносин. Тому однією з найсуттєвіших проблем формування та розвитку інституту місцевого самоврядування є визначення принципів та механізмів фінансових взаємовідносин між центральною владою та сформованими громадами, а також між громадами.

Органи місцевого самоврядування у будь-якій країні загалом та в Україні, зокрема, мають можливості надавати локальні публічні послуги ефективніше та з більшою економією коштів, ніж центральна влада. Адже саме вони наближені до громадян та споживачів публічних послуг, що максимізує оперативність прийнятих рішень щодо доцільності, якості та доступності.

Проте впродовж десятиліть в Україні йде дискусія з приводу моделі розподілу фінансових повноважень між рівнями державної влади та моделі  фінансових відносин між рівнями бюджетної системи. Попри розпочату реформу місцевого самоврядування, існують такі невирішені проблеми:

По-перше, асиметрія у відносинах на користь центральної влади й на шкоду місцевим органам влади та об’єднаним громадам.

По-друге, неадекватне відображення в нормативних документах та в практиці публічного управління особливостей розвитку певних регіонів та територій, а також відмінностей виробничого та соціального потенціалу.

По-третє, необґрунтоване делегування певних функцій зі створення суспільних благ від центральних до місцевих органів влади без відповідного делегування фінансових ресурсів.

Ми вважаємо, що ефективним варіантом вирішення згаданих проблем може стати втілення на практиці моделі фінансового федералізму.

Фінансовий федералізм – це система бюджетно-податкових відносин між різними рівнями влади, яка спрямована на фінансове забезпечення соцільно-економічного розвитку місцевих органів влади та територіальних громад у контексті реалізації принципів субсидіарності, кореспонденції та досягнення ефективної децентралізації з одночасним гармонійним поєднанням інтересів держави та окремих адміністративних одиниць[1]. Основними принципами фінансового федералізму є[2]:

1. Принцип відповідності: рішення про виробництво суспільних благ має прийматися тими громадянами, які проживають на території, де отримуватимуться вигоди та збиратимуться платежі для фінансування суспільного блага.
2. Принцип централізованого перерозподілу: зміни в розподілі повинні покладатися на центральний уряд, який має необхідні важелі для здійснення політики розподілу.
3. Принцип фінансового вирівнювання: за відсутності адекватної політики індивідуального розподілу центральний уряд має забезпечувати певний ступінь вирівнювання між краще та гірше забезпеченими субцентральними урядами.
4. Принцип національних бажаних благ: центральний уряд може стимулювати цільовими трансфертами надання певних локальних суспільних благ, оскільки їх виробництво характеризується просторовими зовнішніми ефектами, або вони є особливо значущими благами з національної точки зору.

Фінансовий федералізм не тотожний поняттю політичного федералізму. Принципи фінансового федералізму можуть втілювати країни як з федеральним устроєм, так і з іншими устроями. Інформація про це подана у таблиці 1.

Таблиця 1. Країни з різним політичним устроєм, що втілюють фінансовий федералізм[3]

Назва країни	Політичний устрій (у якій формі існують утворення місцевого самоуправління та фінансування)
США	Федеративна держава, якій притаманна форма «конкуруючого» федералізму, що характеризується відсутністю чітко встановленої системи міжбюджетного перерозподілу ресурсів та автономністю територій у процесі вибору напряму своєї діяльності. Території володіють власними джерелами доходів, незалежними від федерального уряду. Спостерігається висока фінансова самостійність території, і, відповідно, самостійність у виборі напрямів здійснення бюджетних видатків, а також висока ефективність використання урядових грантів, оскільки федеральний уряд надає в основному категорійні та додаткові категорійні гранти. В США вирівнювання майже не здійснюється, адже бюджетна база  місцевого та регіонального рівнів є достатньо забезпеченою, іноді виконується навіть застосування реверсної дотації.
Канада	Федеративна держава з елементами конфедерації, що реалізує політику фіскального федералізму шляхом покриття фіскальних розривів, а саме податкових знижок та розщеплення податкової бази. Застосовує у програмах фінансового вирівнювання загальний трансферт на вирівнювання та відкриті часткові трансферти на соціальну допомогу. Не зважаючи на суттєву допомогу від центрального уряду, система місцевих податкових надходжень доволі велика, а саме податки на споживання до яких належить провінційний податок на доходи корпорацій, податок з роздрібних продаж, а також податки на продукти харчування, спиртні напої, цигарки, тютюн, бензин, дизельне паливо, телефон, готельні послуги, подарунки, рентні платежі та різні реєстраційні і ліцензійні збори.
Італія	Парламентська унітарна республіка, що вирізняється досить великою фінансовою залежністю субцентральних органів влади від державного бюджету, але при тому має чи не найбільші власні надходження у вигляді податків на місцевий (комунальний податок на підприємства, комунальний податок на нерухомість, податок на збирання та утилізацію сміття, збір за використання муніципальної території та публічних місць) та регіональний рівень (податок на машини, додатковий податок до державного реєстраційного збору, податок на нафтопродукти).
Польща	Країна, що має унітарний устрій, використовує практику встановлення прямих часток розщеплених податків для всіх рівнів територіального управління, окрім регіональних. Вирівнювання є компонентом загального гранту, що ідейно є найкращим варіантом забезпечення політики фіскального федералізму. Вирівнюються доходи на душу населення до певного рівня, у тому числі за рахунок внесків більш забезпечених субцентральних урядів.

До переваг фінансового федералізму, з досвіду згаданих та інших країн, належить таке:

• Узгодженість та гармонізація загальнодержавних, регіональних і місцевих інтересів;
• Наближеність до громадян та споживачів публічних послуг, як наслідок підвищення їх залученності та збільшення довіри до уряду;
• Висока гнучкість, а також можливість забезпечити надання суспільних благ і послуг такої якості, якої потребує населення конкретного регіону;
• Досягнення заданих результатів з використанням мінімального обсягу ресурсів за умови вирішення проблем, повязаних з розмежуванням повноважень;
• Виникнення конкуренції між регіонами, що провокує оптимальний розподіл ресурсів.

Для реалізації принципів фінансового федералізму в практиці публічного управління в України мали б бути здійснені такі зміни в системі заходів з реформування системи місцевого самоуправління[4]:

• Забезпечення чіткої відповідності та пропорційності між делегованими органам місцевого самоврядування повноваженнями та наданими центральним урядом ресурсами;
• Поступове зменшення частки міжбюджетних трансфертів у доходах органів місцевого самоврядування, яка потребує чіткої підконтрольності та ускладнює гнучке реагування на зміну потреб населення, шляхом надання непрямих стимулів їх розвитку;
• Врегулювання передачі міжбюджетних трансфертів не на користь безвибіркового надання державних коштів, а з метою фінансового вирівнювання;
• Збільшення частки непрямих трансфертів, що стимулюють діяльність органів місцевої влади та дають більше свободи у використанні коштів, оскільки не припускають цільової прив’язки витрачання цих коштів;
• Збільшення частки загальних трансфертів, що не обтяжують обсягами повноважень наданих органам місцевого самоврядування.

Література:

1. Cергій Сухай. Міжбюджетні трансферти у постсоціалістичних країнах: від теорії до реалій. 2002р.
2. Розпорядження КМУ «Про схвалення Концепції реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні» від 1 квітня 2014 р. № 333-р. Електронний ресурс: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80#Text
3. Musgrave R.A. Economics of Fiscal Federalism. Vol 2. Brighton, 1986.