15.05.2021Кафедра національної економіки та публічного управління ДВНЗ "Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана"

Губар К. ДРАЙВЕРИ ТА ОБМЕЖЕННЯ ІНКЛЮЗИВНОГО РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ

Катерина Губар
«Публічне управління та адміністрування», 4 курс
ДВНЗ «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана»
Науковий керівник – к.е.н., професор  кафедри національної економіки та публічного управління
Ємельяненко Л.М.

Вступ. На думку багатьох дослідників, економічний прогрес зосереджується на трьох основних принципах, таких як єдність і збалансованість між усіма економічними процесами; створення альтернативних концепцій економічного розвитку та раціонального використання всіх наявних ресурсів. Інклюзивний розвиток відповідає цим принципам. Концепція інклюзивної економіки, яка безпосередньо пов’язана з цією проблематикою, у сучасному світі стає дедалі актуальнішою, оскільки вимагає певних коригувань економічних процесів на мікро- та макрорівнях [2]. Саме реалізація концепції інклюзивного зростання є наріжним каменем та головною ідеєю розбудови «нової» економіки в Україні. Звідси випливає ключовий вектор економічного розвитку в оновленому форматі за умов досягнення стратегічної мети: довести, що зростання для всіх – це можливість вивести українську економіку на новий рівень [4]. В сучасних умовах економічної та політичної кризи в Україні постає питання фінансової безпеки на різних рівнях економічної системи – від економіки окремих домогосподарств до національної економіки. Як показує практика в розвинених країнах, одним з найважливіших рушіїв економічної безпеки є реалізація принципів економічної інтеграції.

Метою дослідження є обґрунтування національних пріоритетів реалізації концепції інклюзивної економіки в контексті забезпечення збалансованого соціально-економічного розвитку в Україні.

Методи дослідження: аналіз наукової літератури за темою дослідження, обробка статистичних даних.  

Огляд фахової літератури. Дослідження змісту та функцій інклюзивного економічного зростання розвитку та можливостей його досягнення з різним рівнем соціально-економічного розвитку були в центрі наукових досліджень багатьох країн та міжнародних організацій, включаючи економістів (засновники економічного зростання) (Дж. М. Кейнс, Р. Харрод, Е. Домар, Р. Солоу, Т. Верлен) та сучасних закордонних (з них А. Дітон, Д. Робінсон, Д. Аджемоглу, Е. Рейнерт, С. Голандер, Дж. Подест, З. М. Бедос, Е. Дуфло, С. Лундстром, О. Янчовичина) та українських (зокрема В. Гейц, А. Гриценко, А. Базилюк, О. Жулін) дослідників [4; 5].

Результати дослідження. Слід зазначити, що в даний час залишається відкритим ряд питань, включаючи формулювання нового змісту та розробку інструментів державної політики для структурних економічних перетворень, як: комплексність та систематизація регуляторних заходів для створення механізмів стимулювання інклюзивного економічного розвитку. Водночас аналіз наукової літератури з питання дослідження дозволяє стверджувати, що низка теоретичних та прикладних проблем залишається невирішеною, коли йдеться про визначення основних напрямків економічної інклюзії та механізмів її реалізації.

У традиційній моделі економічного розвитку, розробленій в Україні, економічне зростання в першу чергу визначається як драйвер, де розвиток забезпечує ВВП, а також внутрішні та зовнішні фактори, що впливають на зростання виробництва або послуг (попит, конкуренція, зміни на міжнародних ринках, інвестиції, тощо). Особливо за економічним розвитком, торгівлею та сільським господарством України, «за підсумками за 2020 рік економічна діяльність була на досить високому рівні». Зростання ВВП оцінюється в 3,3%, що майже відповідає показнику 2019 року. Водночас рушійні сили цього зростання змінились. Таким чином, зростання Індексу споживчих товарів на товари та послуги за основними видами економічної діяльності (CIP) суттєво зменшилось – до 1,6% загалом у 2020 році, а в останні місяці року навіть зменшилось. По-перше, це сталося за рахунок виробничого підрозділу. Незважаючи на подальші рекордні врожаї, сільське господарство також вело сільське господарство. Натомість сильний внутрішній попит призвів до високих показників у будівельній галузі, торгівлі та ряді галузей сфери послуг» [3].

Інновації як головний драйвер економічного розвитку та модернізації економіки розглядаються у працях Крауса Н. М. [1], Писаренка Т. В. [1] та багатьох інших вітчизняних вчених. На жаль, фінансові інновації в Україні фінансуються насамперед на 95-96% за рахунок корпоративного капіталу. Основні типи інновацій спрямовані на вдосконалення та модернізацію матеріально-технічної бази, а також на впровадження інноваційних продуктів, що є лише новими для компаній. За таких обставин потенціал для інновацій не використовується як драйвер економіки. Однією з причин цього є відсутність тісних зв’язків між наукою, інноваціями, інвестиціями та ВВП. На рисунку1 показано активність зростання інвестицій, вартість інновацій для компаній, витрати на дослідження та розробки та ВВП.

Рис. 1. Порівняльні темпи приросту ВВП, капітальних інвестицій, інноваційних витрат підприємств та витрат на НДДК в національній економіці, % до попереднього періоду

Розвиток малого бізнесу є важливим рушієм економічного зростання в ЄС та багатьох інших розвинених країнах. Це тому, що малий бізнес є найбільш економічно вигідним пристосуватися до мінливих умов навколишнього середовища, зайняти ніші, які не цікавлять великі компанії, сприяти швидкому поширенню інновацій у всіх сферах ринку. Головним завданням європейської політики є збалансування поточної ринкової кон’юнктури, інтересів держави та компаній. Це забезпечує підтримку оптимальних умов для підприємництва, що підвищує конкурентоспроможність малого бізнесу [5].

Структурні перетворення економіки, згідно з підходами структуралістської концепції, є основою економічного розвитку, тому об’єктивно-орієнтована структурна зміна розглядається як ключовий засіб її ініціювання, забезпечуючи потік ресурсів у секторах, що діють як «драйверів» або «двигунів» економічного зростання.

Ці рушійні сили викликали ланцюгову реакцію зростання в інших секторах через міжгалузеві зв’язки. У той же час ми можемо говорити про існування «негативних рушіїв», тих секторів, зниження яких викликає ланцюгову реакцію спаду в інших секторах. Такий цілісний погляд на зростання та його інтеграцію у структурні реформи гарантує економічну диверсифікацію та перехід до «зелених принципів» завдяки більшій частці відновлюваних джерел енергії. Важливо брати участь у процесі інклюзивного розвитку різних секторів економіки (а не лише високих технологій) з акцентом на інфраструктуру, як необхідну умову для включення та сталого зростання. Ця стратегія також важлива з точки зору об’єднання держав на міжнародному рівні, що пояснюється сприянням через неї кращих економічних відносин. Стратегія пропонує сім сфер діяльності для досягнення інклюзивного зростання на міжнародному рівні [1]. Якщо вони адаптуються до української економіки до міжнародного напряму інклюзивного розвитку, буде наступним:

  • Інноваційний напрямок розвитку, тобто поєднання зусиль щодо їх застосування у всіх сферах життя та економічного розвитку
  • Розвиток освіти – стимулювання самоосвіти та участі молоді на ринку праці.
  • Оцифровка, тобто створення системи, яка дозволила всім регіонам підключитися до цифрового простору у всіх регіонах країни, у всіх частинах населення.
  • Відповідальне споживання ресурсів, залучення новітніх енергозберігаючих технологій, зменшення залежності економічного зростання від споживання ресурсів.
  • Глобальна конкурентоспроможність компаній. Участь у процесах глобалізації та стимулювання розвитку малих та середніх підприємств.
  • Створення мобільних трудових ресурсів. Мобільність є не лише територіальною, а й кваліфікаційною (набуття нових навичок та знань).
  • Боротьба з бідністю. Створити нові робочі місця для зменшення бідності шляхом економічного розвитку та ефективного розподілу доходів у всіх секторах. До цих моментів ми могли б додати екологічну складову розвитку, оскільки це міжнародна проблема, до якої повинні долучитися всі країни світу, незалежно від рівня їх розвитку.

Стратегія України щодо інклюзивного зростання повинна бути пріоритетом для міжнародного визнання держави, особливо для країн ЄС, до яких ми прагнемо. Тому перехід України до інноваційного шляху розвитку вимагає всебічної та активної державної інноваційної політики, яка включає найважливіший компонент – гуманітарний [3].

Висновки і пропозиції. Отже, якщо узагальнити попередні підходи, можна зробити висновок, що інклюзивний розвиток означає адаптацію системи до потреб людини і представляє нову інтерпретацію економічного розвитку, що включає зусилля з вирішення економічних та соціальних проблем усіх груп населення.

Для побудови власної моделі структурної політики України та досягнення цілей інтегрованого розвитку слід враховувати економічні тенденції та перехід від переважно монопольної до сильно диверсифікованої економічної структури, орієнтованої на сектори високотехнологічних та високотехнологічних послуг має бути обов’язковою умовою. щоб вони продовжували розвиватися в напрямку диверсифікованого розвитку економіки та суспільства в цілому. Україна має величезний потенціал, іноді значні переваги перед іншими індустріально розвиненими країнами, але її можна розкрити лише шляхом внесення радикальних змін, яких країна ще не досягла. Відповідно, слід зазначити, що найважливішим вектором інтегрованого розвитку зовнішньоекономічної діяльності України є створення привабливого інвестиційного клімату та перехід до такої співпраці з іншими країнами у світових економічних відносинах, що дозволяє національному потенціалу країн бути розблоковано.

Отже, погана економічна інклюзія не дозволяє державі повною мірою використовувати потужні заощаджуючі ресурси та заохочує розвиток неформального сектору, що в кінцевому підсумку знижує рівень економічної безпеки в цілому. Виправлення поточної ситуації в основному відображається на термінових заходах держави та фінансових установ за підтримки держави, яка спрямована на підвищення економічної грамотності населення за допомогою освіти, семінарів та постійної інформації в ЗМІ та соціальних мережах за допомогою засобів управління фінансовими ресурсами. Такі заходи можуть відновити довіру до фінансово-кредитного сектору та врешті-решт підвищити економічну безпеку України.

Література:

  1. Inclusive Growth Commission (2017). Inclusive growth for people and places: challenges and opportunities. RSA, London: https://www.thersa.org/globalassets/pdfs/reports/rsa_inclusivegrowthcommission final-report-march-2017.pdf (дата звернення: 27.04.2021).
  2. Базилюк А. В., Жулин О. В. Інклюзивне зростання як основа соціально-економічного розвитку. Економіка та управління на транспорті. 2015. Вип. 1. С. 5-12.
  3. Державна служба статистики України.URL: http://www.ukrstat.gov.ua
  4. Прогнімак О. Д. Інклюзивний розвиток України: перешкоди vs перспективи. Економічний вісник Донбасу, 2018. № 1(51). С. 187-197. URL: http://www.evdjournal.org/download/2018/1(51)/pdf/26-Prohnimak.pdf
  5. Уніят А. В., Юзвін З. І. Концепція інклюзивної економіки в контексті сучасного сталого розвитку країн. Ефективна економіка. 2019. URL: http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/2_2019/57.pdf (дата звернення: 27.04.2021).