Софія Гошта
“Публічне управління та адміністрування”, 3 курс
ДВНЗ “Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана”
Науковий керівник — к.е.н. доцент кафедри національної економіки та публічного управління
Костенок Я. О.
Вступ. Соціальна інклюзія та створення безбар’єрного середовища в Україні
традиційно розглядаються у контексті політики щодо людей з інвалідністю, представників маломобільних груп. Проте, як свідчить зарубіжний досвід, такий методологічний підхід є дещо звуженим і не характерний для сучасної європейської та світової практики. Розвинені держави вважають продуктивнішими ширші напрями політики щодо інклюзії та безбар’єрності, до цільових груп залучають не тільки осіб з функціональними порушеннями працездатності та інвалідністю, а й людей старшого віку, матерів з дітьми до 6 років, дітей, що залишилися без батьківського піклування, та молодь. Це створює ширші можливості для залучення різних груп громадян до соціальних процесів. Застосовуються спеціальні політики щодо інтеграції національних меншин, міграційних спільнот. Засадничою складовою у цьому процесі також є забезпечення політики протидії дискримінації меншин, досягнення реальної рівності представників різних груп у різних сферах суспільно-політичного, економічного життя. Комплексні підходи усунення обмежень суспільства є складовими процесів управління різноманітністю та стратегічними програмами суспільної інтеграції.
Ефективна державна та муніципальна політика щодо усунення бар’єрів для повноцінної участі громадян у економічному та соціальному житті своїх громад, їх соціальна інклюзія не лише захищає їхні фундаментальні права та поліпшує їх комфортне проживання й самопочуття, а й знижує загальну суспільну напругу та прискорює економічний розвиток держави. І навпаки, слабка інклюзивність системи охорони здоров’я, освіти, соціального захисту, інфраструктури, технологій та ринку праці негативно впливає на об’єктивні показники держави (переконливим свідченням цього є, наприклад, Індекс соціальної мобільності ВЕФ).
Метою дослідження є проаналізувати сучасний стан про те, як через інклюзивні інститути реалізується публічна політика в соціальній сфері, зокрема в Україні. Прослідкувати як складається ситуація в інших країнах.
Методи дослідження: статистичні, аналізу та порівняння.
Огляд літератури. В українському суспільстві існує комплекс викликів, пов’язаний із наявністю проблем для різних маломобільних груп стосовно можливості повноцінного, безбар’єрного доступу до освіти, зайнятості, отримання адміністративних послуг держави. Актуальними залишаються формування безперешкодного життєвого середовища у публічному просторі, доступ до інфраструктурних об’єктів. Цільовими аудиторіями у реалізації державних стратегій, напрямів політики, заходів та проєктів щодо запровадження безперешкодного життєвого середовища у соціальній, освітній сферах, просування комплексних підходів у запровадженні універсального дизайну, доступності інфраструктурних об’єктів є представники маломобільних груп, люди третього віку 50+, родини з дітьми до 6 років, діти та дорослі з інвалідністю, молодь, зокрема в контексті працевлаштування. Для людей з інвалідністю, представників маломобільних груп залишається актуальною доступність транспортної, вуличної та соціальної інфраструктур. Родини з дітьми до 6 років мають аналогічні проблеми стосовно доступної інфраструктури. Для осіб третього віку 50+ характерними є потреби у працевлаштуванні, освіті впродовж життя з метою працевлаштування та саморозвитку. Тому комплексні підходи, інтегровані програми в організації життєвого простору, впровадженні системних рішень для поступового зняття проблем доступу, ліпшої інтегрованості до суспільно-економічного життя представників різних груп громадян у зарубіжних країнах відкривають для України можливості для наслідування й адаптації кращого зарубіжного досвіду в українських реаліях. Зокрема й щодо розширення системного бачення проблем, попередження викликів у різних сферах. Формування та імплементація таких комплексних заходів потребує інклюзивного діалогу з представниками цільових аудиторій, залучення організацій громадянського суспільства, співпраці, партнерства держави з організаціями, ініціативами, які опікуються конкретними сферами розвитку (приміром, освіта впродовж життя, програми соціальної інтеграції тощо).
Соціальна безбар’єрність передбачає забезпечення гідних умов участі окремих людей та суспільних груп у житті громад, реалізацію можливостей для їхньої участі у процесі розвитку культури, забезпечення дозвілля та середовища для самовиявлення; створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, зокрема освіти протягом життя, а також перенавчання та опанування додатковими навичками.
Результати дослідження. У 2020 р. Україна за Індексом соціальної мобільності ВЕФ посіла лише 46-те місце з 82 країн. Симптоматично, що з-поміж десяти фундаментальних індикаторів, які враховуються при обчисленні цього Індексу, найгірші позиції наша держава має саме за інклюзивністю інститутів (79-те місце), доступом до технологій (64-те місце) та навчанням упродовж життя (55-те місце).[1]
Україна вже робить певні кроки задля підвищення рівня інклюзивності українського суспільства, об’єднуючи зусилля з міжнародними партнерами. Зокрема у 2020 р. наша держава стала учасницею міжнародного проєкту «Партнерство Біарріц», яке започатковане лідерами країн Групи семи (G7) – Канадою, Францією, Німеччиною, Італією, Японією, Великою Британією2 та США.
Мета партнерства – консолідація зусиль у забезпеченні гендерної рівності, досягнення рівних прав і можливостей у суспільстві та відсутність обмежень за будь-якими ознаками.
У рамках проєкту «Партнерство Біарріц» Україна взяла на себе зобов’язання у п’яти сферах:
· доступність публічного простору, сприятливого для сімей з дітьми та маломобільних груп населення;
· освіта дітей щодо рівності прав чоловіків і жінок;
· запобігання насильству;
· забезпечення рівності в оплаті праці чоловіків і жінок;
· створення сприятливих умов для підвищенні ролі чоловіків у піклуванні про дітей.
Внаслідок практичної імплементації положень програмних документів щодо інклюзії та безбар’єрності в ЄС ухвалено такі ініціативи:
· Європейський акт про доступність, який встановлює вимоги щодо доступності товарів і послуг та Положення про права пасажирів з обмеженою мобільністю;
· Директиву про доступність веб-сторінок, завдяки якій веб-сайти загального користування стануть доступнішими для людей з інвалідністю;
· зміни до програми Erasmus+ з метою забезпечення ліпшої мобільності для студентів і навчання впродовж життя;
· транскордонну директиву про охорону здоров’я;
· зовнішні дії щодо промоції державних програм і проєктів громадянського суспільства, підтримка зусиль урядів-партнерів щодо впровадження та моніторингу заходів з інклюзії / безбар’єрності[2].
Соціальна безбар’єрність передбачає забезпечення гідних умов участі окремих людей та суспільних груп у житті громад, реалізацію можливостей для їхньої участі у процесі розвитку культури, забезпечення дозвілля та середовища для самовиявлення; створення рівних можливостей та вільного доступу до освіти, зокрема освіти протягом життя, а також перенавчання та опанування додатковими навичками. Соціальна безбар’єрність також покликана сприяти соціальній згуртованості (social cohesion) в громадах, котра в документах ЄС визначається як спроможність забезпечувати загальний добробут, мінімізувати нерівності, уникаючи маргіналізації; долати розбіжності та поділи; задовольняти засоби досягнення благополуччя для всіх членів суспільства.
Так, в Естонії існує окрема Стратегія навчання впродовж життя–2020, яка має забезпечити відповідні можливості для навчання на всіх рівнях освіти, підтримання індивідуального та соціального розвитку кожного учня та вдосконалення навичок навчання, творчості та підприємництва, що сприятиме досягненню високого рівня зайнятості, тривалого та якісного трудового життя, соціальній інклюзії та скороченню соціальної нерівності. Характерною особливістю документа є детальна система індикаторів у п’яти основних секторах: зміна підходу до навчання; компетентність і вмотивованість учителів та колективів шкіл; узгодженість із потребами ринку праці; цифрові компетенції; рівні можливості для навчання впродовж життя та розширена участь.
У ФРН політика щодо освіти впродовж життя тісно пов’язана з потребами ринку праці. Наприклад, ухвалено Закон про кваліфікаційні можливості (Qualifizierungschancengesetz), який значно розширює доступ до продовження освіти та навчання. Незалежно від кваліфікації, віку та величини компанії Закон дає можливість отримати грошову допомогу на навчання працівникам, котрі змушені вчитися внаслідок структурних трансформацій. Фінансування також отримують особи, які хочуть перекваліфікуватися з вузької спеціалізації. Окрім компенсації витрат на постійне навчання, розширено можливості для отримання субсидій на винагороду тим, хто бере участь у постійному навчанні (співфінансування роботодавця залежить від розміру його компанії). Програми постійного навчання та кваліфікаційного консультування реалізуються спільними зусиллями Міністерства праці та соціальної політики, Міністерства освіти та науки, Федерального агентства зайнятості.
Аналогічним є і підхід у Сполученому Королівстві, де освіта впродовж життя позиціонується як ключ до подолання нерівності та бар’єрів у кар’єрному зростанні працівників, як можливість роботодавців мати персонал з необхідними навичками. Причому, в багатьох державних і місцевих програмних документах йдеться про ширше представлення на ринку праці не тільки осіб з інвалідністю, а й матерів із маленькими дітьми, ветеранів військової служби, містян старшого віку, піклувальників, підлітків, які вийшли з-під опіки, тощо. Британський досвід демонструє також важливість комунікацій нової норми для забезпечення соціальної безбар’єрності та згуртованості. Так, у Сполученому Королівстві функціонує Урядова комунікаційна служба (Government Communication Service), котра є 10 своєрідним медіатором між державними органами, муніципальними структурами, представниками місцевих громад, ЗМІ та організаціями громадянського суспільства, пропонуючи при цьому широкий спектр різних інструментів для підвищення комунікаційної компетентності співробітників публічних служб (від традиційного навчання та наставництва на основі очних занять – до вебінарів, тематичних досліджень, путівників та публікацій у блогах від передових урядових комунікаторів). Показово, що зазначена Служба не просто визначає однією зі своїх цілей «досягнення світового лідерства в інтеграції практик щодо різноманіття та інклюзії, демонструючи інклюзивність у всій своїй діяльності», а й має власну Стратегію щодо різноманіття та інклюзії.[3]
Економічна безбар’єрність забезпечує умови та можливості для працевлаштування, отримання фінансових та інших ресурсів для підприємництва таких суспільних груп, як молодь, жінки з дітьми до 6 років, літні люди, особи з інвалідністю.
Найбільш комплексним у цій царині є досвід ФРН та Скандинавських країн. Так, у ФРН реалізація практик щодо інклюзивного та безбар’єрного доступу до працевлаштування передбачає дві інструментальні цілі: підвищення кваліфікації та загальної обізнаності (через структурні зміни та демографічні тенденції потреба у висококваліфікованих працівниках у майбутньому зростатиме) та подальше 11 вдосконалення нормативно-правової бази. Проводяться заходи, котрі сприяють поліпшенню взаємодії різних суб’єктів на ринку праці. Головна мета – надати категоріям громадян (особам з інвалідністю, людям старшого віку, матерям з дітьми до 6 років, молоді), котрі менше за інших представлені на ринку праці, більше можливостей. Вони є часткою загальної програми, яка впроваджується поетапно. Показовим також є те, що Національний план дій 2.0 щодо імплементації Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю (Nationaler Aktionsplan 2.0 der Bundesregierung zur UN-Behindertenrechtskonvention) передбачає зусилля не тільки міністерств і відомств соціального блоку, а й усіх інших федеральних міністерств у 13 сферах, серед яких: робота та працевлаштування; освіта; реабілітація, охорона здоров’я та догляд; сім’я, діти та молодь; культура, спорт та дозвілля; будівництво та побут; захист прав жінок і літніх людей; особиста та транспортна мобільність; забезпечення соціально-політичної участі; захист особистих прав; міжнародне співробітництво; загальна просвіта.[4]
У Швеції варто особливо підкреслити заходи з державної підтримки зайнятості осіб з інвалідністю та роботодавців, які їх працевлаштовують (через Службу громадської зайнятості Швеції). Наприклад: 1) індивідуально адаптована допомога під час подання заяви на роботу, яку надають приватні особи / структури, котрі мають угоду зі Службою; 2) особиста підтримка на робочому місці або під час навчання (надання особистого представника або помічника); 3) фінансова компенсація за спеціальні умови (адаптоване під особливі потреби робоче місце та графік роботи) роботодавцю, який працевлаштовує особу з інвалідністю; 4) надання літератури та перекладача особам з вадами зору або слуху (роботодавець може подати заявку на отримання гранту, якщо працевлаштованій ним людині з інвалідністю для роботи чи навчання необхідний переклад мови жестів, переклад письмових матеріалів, підписання перекладу, запис професійної літератури на аудіоносіях тощо).
Ідея громадянської безбар’єрності полягає у забезпеченні доступу до процесів ухвалення рішень для всіх суспільних груп, котрі зазнають дискримінації та виключення (зокрема у питаннях, які безпосередньо їх стосуються); сприянні рівній участі громадян чоловічої та жіночої статі у політичних процесах та функціонуванні політичних інститутів.
Виходячи з цього, провідні демократичні держави приділяють значну увагу впровадженню принципів доброго врядування (good governance) у публічному управлінні та налагодженню системи комунікацій нової норми між усіма стейкхолдерами громадянських взаємовідносин. Зазначене визнається важливим напрямом розвитку людського капіталу та практичного втілення концепції держави «рівних можливостей всіх», де кожен має справедливу можливість реалізувати свій потенціал та здійснити свої прагнення. Про це свідчить досвід країн, котрі займають високі позиції за Індексом соціальної мобільності ВЕФ. Йдеться не тільки про реалізацію, власне, державної політики щодо інклюзії та безбар’єрності, а й про сприяння відповідним діловим практикам, які дають підстави кожному вірити у перспективу кращого майбутнього.
Про важливість громадянських комунікацій нової норми свідчить також той факт, що в деяких закладах освіти Канади запроваджено спеціальні курси з принципів інклюзії та інклюзивної комунікації, покликані дати слухачам поглиблене розуміння особливостей різних стилів комунікації для налагодження довіри в трудових колективах, а також переваг і можливостей, які відкривають новітні 15 комунікаційні практики на робочому місці . Секретаріат канадської Тристоронньої науково-дослідної програми CRCP (Canada Research Chairs Program) розробив спеціальний посібник «Рівність, різноманітність та інклюзія» (який систематично оновлюється) для роботодавців з метою надання їм методичної допомоги для усунення системних бар’єрів, запровадження практик залучення, рівного доступу всіх осіб до ринку праці та робочого середовища. А вже згадана вище Спільна робоча група з питань різноманіття та інклюзії в публічній службі запропонувала застосовувати методику так званої лінзи різноманіття та інклюзії (diversity and inclusion lens) для аналізу трьох основних сфер публічної служби: 1) розробка політик та практик; 2) формування програм та управління персоналом; 3) вивчення особливостей усіх вразливих груп населення.
Фізична та цифрова безбар’єрність – це створення та реалізація відповідних стандартів, планів, проєктів, реконструкції тощо. Середовище (громадські споруди та публічні місця), транспорт і послуги (зокрема публічні та онлайн-послуги) на рівні громади та держави мають бути фізично доступними для всіх суспільних груп, зокрема людей з інвалідністю, осіб похилого віку, батьків з дітьми до 6 років тощо. У багатьох економічно розвинених державах фізична та цифрова безбар’єрність реалізується через концепт універсального дизайну фізичної та цифрової інфраструктури.
Найбільш системно до фізичної та цифрової безбар’єрності, універсального дизайну підходить Норвегія, яка має окремий План дій щодо універсального дизайну та технологій. Виконання Плану координує Міністерство з питань дитинства, рівності та соціальної інклюзії. Найбільший акцент у документі зроблено на тому, що універсальний дизайн є корисним не тільки для людей з інвалідністю та осіб похилого віку, а й для суспільства в цілому, оскільки залучає широкі верстви населення до участі у робочому процесі, технологічному розвитку громади, транспортній та житловій політиці тощо. Норвезький уряд також реалізує політику, плани та заходи в інших суміжних сферах: Національний транспортний план; Стратегія сучасних пенсіонерів; Довгостроковий план досліджень та вищої освіти 2015–2024 рр.; План дій уряду щодо стратегії охорони здоров’я; програми місцевого розвитку.
В Естонії пріоритетом зроблено максимальну цифровізацію взаємодії всіх категорій громадян із державними та муніципальними інституціями, розширення їх цифрової компетентності. Молоді громадяни ознайомлюються з новими технологіями ще у початковій школі, а для літніх осіб постійно проводяться курси використання цифрових технологій. Крім того, естонська влада активно просуває цифрові технології в бізнесі (йдеться, насамперед, про систему електронного документообігу X-Road та державний проєкт e-residency, що дозволяють підприємцю з будь-якої держави світу зареєструвати компанію в ЄС і керувати нею повністю в режимі онлайн). Завдяки активній позиції щодо діджиталізації, електронного урядування та кібербезпеки Естонія стала лідером із цифрових державних послуг на теренах ЄС. У квітні 2020 р. естонський уряд організував онлайн-хакатон з пошуку цифрових рішень для боротьби з пандемією COVID-19.[5]
Висновок. Іноземний досвід є прикладом для наслідування, адже проблеми в Україні з інклюзивним розвиток були і залишаються досить критичними.
Окремі загальні інтегровані напрями політики усунення бар’єрів в Україні стосуються широкої низки сфер. Розглянемо деякі з них докладніше.
● Політика в соціально-економічній сфері, розвитку ринку праці – формування сприятливих можливостей для працевлаштування людей з інвалідністю, представників маломобільних груп, молоді, жінок з дітьми до 6 років, людей старшого віку. Застосування комплексних позитивних дій, спрямованих на освітні практики, адаптацію пошукових систем з працевлаштування для літніх людей, програмного забезпечення для людей з інвалідністю, інноваційні підходи до ведення бізнесу, формування позитивних (пільгових) умов для бізнесу, сприяння працевлаштуванню представників маломобільних груп, людей з інвалідністю, молоді, жінок з дітьми до 6 років, людей старшого віку.
● Безперешкодне інфраструктурне середовище – формування та імплементація підходів до універсального дизайну в публічному просторі. Відповідні кроки у цьому напрямі передбачають розвиток транспортної інфраструктури та громадського середовища взагалі. Вивчення потреб представників вразливих категорій населення (маломобільних груп, осіб з інвалідністю, зокрема з вадами слуху та зору), їх залучення до ухвалення рішень (зокрема на місцевому рівні), визначення програм поліпшення публічного простору та оцінки чинних програм стосовно формування безбар’єрного публічного середовища.
● Освітня політика – розвиток та впровадження політики освіти впродовж життя з урахуванням прав та інтересів маломобільних груп, молоді, жінок з дітьми до 6 років, людей старшого віку. Такий підхід розширює можливості представників цільових груп до соціальної інтеграції, сприяє розвитку інклюзивної системи освіти, дистанційного навчання, зокрема й професійних навичок та набуття новітніх компетенцій. Залученню до інформаційного суспільства допоможуть: розвиток комп’ютерної грамотності, знання іноземних мов, технологічна культура та соціальні навички.
● Політика у сфері надання адміністративних послуг – запровадження онлайн-форматів для надання послуг, цифровізація послуг з урахуванням інтересів маломобільних груп, людей з інвалідністю, забезпечення спеціального супроводу людей з інвалідністю під час отримання адміністративних послуг.
● Безбар’єрна соціальна політика – впровадження стандартів усунення бар’єрів для вразливих груп, людей з інвалідністю, молоді, жінок з дітьми до 6 років, людей старшого віку, сприяння спеціальним заходам для поліпшення соціального становища вразливих груп у сфері економічного, соціального розвитку, запровадження заходів посиленої підтримки та розумного пристосування.
Паралельно з цим має розвиватися й законодавство у сфері запобігання дискримінації, застосовуватися заходи посиленої підтримки для різних груп громадян. В умовах триваючого воєнного конфлікту Україні необхідно забезпечити максимальну інклюзивність та безбар’єрність (зокрема в освіті та працевлаштуванні, доступі до базових соціальних послуг) для внутрішньо переміщених осіб (за даними Агенції ООН з прав біженців, станом на 2020 р., їх нараховується близько 1,5 млн осіб), а також мешканців, насамперед дітей та молоді, тимчасово окупованих територій Донеччини, Луганщини та АР Крим.
Список використаної літератури
[1]. Global Social Mobility Index 2020. World Economic Forum. 2020. URL:
Натисніть, щоб отримати доступ до Global_Social_Mobility_Report.pdf
[2]. Некрасов Всеволод. Як виглядатиме «цифрова» Україна: репортаж з Естонії. Економічна правда. 2019. 18 берез. URL: https://www.epravda.com.ua/ publications/2019/03/18/646173/
[3]. Освіта протягом життя як чинник людського розвитку : аналіт. записка / НІСД. URL: https://niss.gov.ua/doslidzhennya/gumanitarniy-rozvitok/osvita-protyagom-zhittya-yakchinnik-lyudskogo-rozvitku
[4]. Богданов Сергій, Мойса Богдан. Пропозиції до політики щодо працевлаштування осіб з інвалідністю. Лабораторія законодавчих ініціатив. 2017. Лип. URL: https://parlament.org.ua/wp-content/uploads/2017/09/DisabledPolicy.pdf
[5]. Некрасов Всеволод. Як виглядатиме «цифрова» Україна: репортаж з Естонії. Економічна правда. 2019. 18 берез. URL: https://www.epravda.com.ua/ publications/2019/03/18/646173/
Інновації в управлінні публічним сектором економіки 
Ви маєте увійти, щоб оприлюднити коментар.